я - хлопець. у мене вкрали мобільний телефон.
я сідаю на літак і лечу до сша шукати викрадача.
прилітаю, але я - без грошей і без речей.
у міграційній службі жіночка зі віконечком ввічливо питає моє ім'я й координати.
далі питає:
- do you need our help?
а я відповідаю.
- i don't know. i have never been to this country alone, a mean, without friends or parens. so, i don't know.

* * *

оскільки  в мене немає нічого, то єдиний для мене можливий шлях - стати бомжем.
і от я гуляю різними вечірками й збираю там пляшки, а тоді здаю їх.

* * *

минуло багато років.
із красивого молодого хлопця я перетворився на товстого жіноподібного чувака.
але в мене є друзі, такі самі бомжі, однак вони про мене ну нічого не знають.
і от якось ми їдемо з якоюсь моєю тіткою-подружкою в електричці, вона взяла мій гаманець, а там - мої українські документи й фотографія моєї коханої.
і тут до неї доходить, хто я, як мене звати.... і я розумію, що тепер усе буде добре.
тепер я повернуся на батьківщину, до коханої, поверну собі своє їм'я...

* * *

але як саме це станеться, я так і не дізналася, бо заграло радіо-будильник.
( А В ЧОМУ Ж СЕНС?! )