положинський.
наче й нічого нового, але весело. аби не сумно.

шось я геть загрузла, вирішила розвантажитисія - послухати "kiss fm ukraine".
то це, товраиші, не розвантаження, а повний, остаточний капець і останній гвіздок у труну мого доброго настрою.
в чому проблема?
НОВИНИ!
це не новини, а повна торба:
щогодини я чую таке:

перша новина - уряд заборонив скорочувати освітянам зарплату в час "епідемії", всі освітяни отримають бакси за нероботу під час карантину (от уже ж герої, шоб їх заціпило)
друга новина - "культурна". варіації:
або "патап і настя підтримують тимошенко",
або ж "соліст ТІКа тепер довірена особа тимошенко на віннчині"
ну й третя новина - аполітична, спортивна, хоча, може, то я просто в спорті не розбираююся.

пишу колезі, мовляв, ой який капець, БЮТ на КІССі новини геть купили.
а колега мені й пише, шо нічо вони не купували - це ЇХНЯ станція.

ЇХНЯ.
аж на стільки ЇХНЯ.
як мерзенно.
як слизько й.... ну просто хочеться.... всіх розстріляти.
або хоча би обматюкати. і так, шоби в когось від цього настрій зіпсувався.

п.с. і до цього всього - шалені русизми діджеїв. здається, цих русизмів із часом стає тільки більше й більше... слухати спокійно не можна.

 грип, розкаледний по поличках.
усе так само сумно й погано, як і було.
тільки тепер іще сумніше.

 не пам'ятаю вже, чи жалілася на це...

протягом моїх останніх візитів до лікарів різні спеціалісти з різних причин радили мені зробити масаж шийно--комірцевої зони (при тому, шо сама шия в мене, на радість, не боліла).
я послухалася (ну наче ж нічого страшного, кому колись масаж завадив, а він кровообіг покращить і т.п.)

відходила я в серпні десяток сеансів.

і шо тепер?
тепер у мене ПОСТІЙНО болить шия!
шо характерно, не хребет, той шо в шиї, а самі м'язи.
весь час почуваюся так, наче спала ніч із висячою головою...

от капець.
шо мені робити? бо неприємно ж...

4y ce tiky v mene merzenni murashky po spyni vid ciogo... ciogo... eee...

 між тим "пушкінская,10" мейд бай беге
мені на стільки не сподобалася,
шо я, навіть втримавшись від засинання на четвертій пісні, за пару пісень таки вимкнула це все й сконцентрувалася на "muse".

от читала, шо "сплин" звинувачували в тому, шо вони начебто "списалися" в останньому альбомі.
так от ні.
я в цьому запідозрила бг.
склалося враження, наче він назбирав недопалків і поклав їх у дорогу пачку.
я розчарована :о(

п.с. а коли я почула в одній пісні дудук, то аж ледь не образилася. звідкілясь взялося враження, шо цим прийомом шановний автор розраховує автоматично привернути увагу до композиції.
коли був "северный цвет", це було добре.
коли було оте про "я вернусь сюда еще один раз", ну, теж нічо.
але оце вже - надумано, як на мене.

в берлінських супермаркетах ціни на продукти пишуть не під продуктами, а над ними.
мені особисто цеп суттєво ускладнює орієнтацію й вибір харчів.
* * *
і ще тут не пахнуть квіти.
навіть хризантеми.
навіть чорнобривці.
навіть якісь такі яскраві, кручені, з південних країн. 

 всі історії, які трапляються зі мною, я роздивляюся з точки зору дидактичної,
чому ж мене ця історія навчила.

так от: учорашня історія вже скінчилася.
тим, шо в мене, виявляється, була зажата клавіша num lk.
(ото би з мене в сервісі ржали)

які ж із цієї історії роблю висновки:
1. без мого кися я - не я. 
2. мушу подякувати долі й berlinfm , яка мені на цю злощасну клавішу й натякнула.
3. маю подякувати бозі за те, з якими людьми мені пощастило тут потоваришувати. особливо маю на увазі женю, яка вже готова була понести мій ноут у сервіс, якшо я не зможу :о)

а тепер повернуся до своїх наративів :о)

у мене сказипася клава. зам1стъ л1тер як1сь кракозябри. використовую трансл1т.ру. а написати треба би ст1ки всього. спод1ваюся, серв1с у берл1н1 працюе швидше, н1ж у киев1. погано. 

 щодня й щогодини я живу з тим, якою має бути журналістика, якими мають бути новини, репортажі й самі журналісти.
я навіть почала щоранку новин читати - не просто френдстрічку, а справжні новини.
але як же сумно ,коли відкриваєш сайт одного з най-найшанованіщших (принаймні, мною) видань,
а там стоїть: "сьогодні, 2-го жовтня..."
зирк - аж сьогодні 5-те.

  ми з чоловіком час від часу переглядаємо фільми з умовного списку "заборонених" і всяких таких.
  учора була "меліса. інтимний щоденник."

  шось ми з'їхали на опанування іспанського кінематографа... і я, на жаль, не можу відгукнутися про  нього з захопленням.
  вчорашній фільм посприяв цій неможливості.

  занудним кіно було з самого початку.
  але ми чомусь дивилися - ну, шоб уже ж мати всі можливості сказати, шо фільм лажовий.
  так от: він насправді дуууже лажовий.

  мені навіть складно уявити, шо ж то за книга така, шо ж то за бестселлер такий був, за яким це чудо зняли.
  сюжет - ніякущий.
  ні тобі основної ідеї, ні сторонніх ліній.
  місцями проглядаються якісь натяки... але з тих натяків треба самому шось вибудовувати.
  гра акторів  - відсутня.
режисура - відсутня.
операторська робота - відсутня.
еротизм - відсутній.
єдине, шо там є, так це кілька кадрів у красивому світлі.

і після всього цього я й слухати не буду, наче росіяни не вміють фільми знімати!

«как казаки заявляли свое право на все окружающие земли, чеченцы на все увиденные ценности, также сомалийцы говорят - раз океан рядом, то он принадлежит нам» - казав директор компанії «Славутич», Carlsberg Group Петро Чернишов, чим дуже обурив києво-могилянських спудеїв.

знову я згадала про місцевий проект "чиста політика" (дітище нар. депутата валерія дубіля)
колись я вже писала про нього - тоді мене цікавив специфічний як для такої назви шрифт.
але тоді їхній сайт іще не працював.
тепер він типу працює.

ну, ладно, я розумію, що організувати відмінно весь процес - це складно, це вимагає зусиль, часу й т.п., а показатися ж хочеться швидше.

однак.
першим ділом, як я відвідую чийсь сайт, я дивлюся розділ "контакти".
і коли в тому розділі нічого нема...



...я роблю висновок: нічого путнього тут не буде.

чи є якісь інші припущення щодо цього?

це - чотири найкрасивіші дівчини україни за версією інтернет-тусовщиків.
(між тим, четверта з них - із чернігова).

ці дівчата, а також 26 інших ( хоча в принципі таких самих ) боротимуться за звання панянки міс україни 2009 року.
подивіться на ці обличчя, гляньте в очі.
що ви бачите?
чи ви бачите запал, енергію, стриману, але спокусливу красу українки?
чи бачите ви хоча би те, що можна побачити на якійсь черговій "країні мрій" - дівчат, від яких не можна відвести очей? глянувши на яких,  відчуваєш: до серця повертається віра в щасливе завершення?

я бачу тут ляльок, кожна з яких намагається стати найляльковішою й продатися якомусь вправному господарю.

хай би вже було як є - кожен дуріє, як уміє.
але нашо приписувати до цього слова "міс" слово "україна"?!