шановні,

за тегом кіно ви можете почитати про кіна, які я дивлюся замість читати :о)
дивлюся я багато й часом навіть не встигаю підшуковувати собі шось новеньке.

тому буду дуже рада, якщо ви тут у коменти кидатимете лінки на кіна, варті, з вашої точки зору, уваги.

якшо шо, я люблю серйозні, важкі, жорсткі, розумні, красиві кіна,
без особливої психоделіки й без відритих кінцівок.
і бажано не італійські :о)

( фільми для подивитися )

ну і про аборти та мою участь у вчорашній акції.

здається, коментаторки й коментатори, які закидають особисто мені нелюдяність чи ще щось, не мали можливості ознайомитися з позицією організаторок.

далі - презентація цієї позиції та деякі мої коментарі.

1. Заборона абортів порушує репродуктивні права жінок
2. Заборона абортів призводить до зростання жіночої смертності.
За оцінками Всесвітньої організації здоров’я щороку від нелегальних абортів у країнах, де існує заборона, гине близько 50 000 жінок
3. Заборона абортів не призводить до зростання народжуваності
4. Заборона абортів спонукатиме до народження небажаних дітей
5. Заборона абортів не усуває явище аботів, але сприяє створенню підпільних корупційних схем та водночас ризикованих та коштовних абортів

вчорашня акція була не про те, чи потрібно робити аборти.

це було про межі впливу держави на життя громадянок і громадян.
це була акція про смерть жінок у ванних кімнатах у намаганні зробити аборт самостійно.
це було про підпільні абортарії й про абортний туризм.
це було про небажаних дітей, які з народження до повноліття чують про те, що краще би я зробила аборт, ніж тебе народити.

це була вимога сексуальної просвіти й доступних засобів контрацепції.
це була вимога такого рівня життя, за якого дитину можна народити без страху, за якого дитину є чим годувати, є як освічувати.
це була вимога забезпечити материнство й батьківство.

а робити чи ні - це вибір кожної жінки, який лежить на совісті чи на чому там іншому цієї ж жінки.
але ніяк не на депутатах Вреховної Ради.

все пізнається в порівнянні й тепе,
але чи думала я колись, шо цінуватиму Київ після Брюселя :о)

звісно, доби в місті не вистачає для його пізнання.
саме через це я й не подоржувала свого часу з Берліна в різні парижі й амстердами.
думаю, ця моя поїздка стала хорошою візуалізацією тодішніх моїх страхів: поїхати, нічого не зрозуміти, розчаруватися й жаліти за часом, який можна було провести в Берліні.

спочатку про хороше:
погода.
можливо, навіть клімат.
+7 і сильний морський вітер - і не холодно.
сильний свіжий морський вітер - це прекрасно.
весь час здається, що от зараз за рогом і буде море.
і ще красиве, дуже динамічне небо, різноманітні фактури й космічні кольори.
і ще дощ.
дощдощдощ шурхотить у густій зелені й нема калюж.
мені так подобається.

а крім цього.
в Брюсель знався мені НУДНИМ.
місто, де о десятій вечора надворі нікого нема - як у Че.
самі лише зачинені магазини й хай і красиві, але одноманітні вулички-будиночки.
вдень - дуже багато атвомобілів, усе заставлено, майже як у Києві, пробки, стрьомні переходи.

місто бізнесів і політики.
нічого тобі девіантного.

крім купи пакетів зі сміттям чи не під кожним будинком.
намагалася з"ясувати, чому вони там стоять:

- тому що в середу приїжджає машина й забирає їх.
- а чому вони не в сміттєвих баках?
- баки знаходяться у внутрішніх двориках.
- то а чому сміття тут?
- тому що в серед приїжджає машина.
- а чому б не виставити бак надвір?
- е, нєєє, так не можна.

от і все :о)

Київ хороший як мінімум тим, що тут шось ворушиться.
навіть о десятій вечора :о)

от знову.
мій найпродуктивніший час починається о 18й вечора.
і знову - саме в цей час треба додому/в кіно/в бар/у парк.

а завтра вже о 7й ранку маю бути Борисполі.
а тоді - цілий вільний день у Берліні.
хто там є - пишіть на мій укр номер.

в Києві буду 16-го в середу під вечір.

ну й нарешті.
чому так, шо нічний Київ після дощу пахне
сосновим лісом.

сім днів Криму, два дні Києва - і вже знову пнятниця :о)

в Криму було добре.
власне, ця поїздка виявилася найприємнішим моїм кримським досвідом.

Сімеїз чудовий - приватний сектор, багато котів і квітів, густі тінисті парки
(важливо вчасно ганяти від себе думки про корупцію, продаж земель і вирубку парків)

- вийшла з магазину - й зразу можна лягти спати, де хочеш :о)

людей було, але не багато,
сфера послуг порадувала своєю стерпністю - зручні недорогі помешкання
(їхньою кросотою я вже пообурвалася, тому поки шо зась),
уважні офіціантки й офіціанти, недорога проста їжа,
навіть у магазинах тьоті усміхнені й, шо мене таки здивувало, переважно легко й з радістю на мою українську відповідають українською.
хоча гості міста були переважно з Росії.

один раз я їла рибу.
й після того мені кілька днів було так бридко й соромно, як наче коли хорошу людину дарма образила.
мабуть, більше не буду такого пробувати.

купалася в морі.
переважно вночі.
15-18 градусів: купатися можна, навіть трохи довго, навіть із головою,
але в той же час відчуваєш, шо вода таки холодна, й коли виринаєш, аж дихання перехоплює.

фото майже нема.

за ці дні я зустріла шестеро (!) знайомих.
стіки різних людей за тиждень я й у Києві не бачу :о)

так шо давайте тепер рівнятися й так часто бачитися в столиці :о)

мій добрий товариш із іще одним класним хлопцем шукають житло в Києві:

одну кімнату на двох у районі метро Лук"янівської, чи будь-де у Шевченківському взагалі. 
до червня-липня.
ми не дуже вибагливі хлопці: шукаємо щось дешеве і не дуже свинське. можна будь-де поряд зі станцією метро, щоб їхати бажано не довше 40 хвилин.
ціна в рамках 800 - 1300 грн з людини.

багато гуляю Сімеізом.
тут прекрасні парки.
мабуть, залишки прекрасних парків.
вночі темно-темно й туї.
і ще тут усе цвіте, і повітря густо пахне всім - особливо якоюсь рожевою акацією й бузком.

багато красивих старих будинків.
усе думаю, тре записати телефон і наступного разу поселитися в якомусь такому.
аж тоді до мене доходить, шо це воно тіки зовні привабливе, південне, ледь не італійське - піщаник, арочні вікна, квіти.
а всереині ж буде грьобаний офісний ремонт із грьобаного персикового кольору стінами.

тому з особливою заздрістю вдивляюся в добре освітлені вікна якогось чергового санаторію "юность", де стіни в кращих совкових традиціях пофарбовані на половину синім, на іншу половину - білим,
де протоптані соди й заіржавілі кручені паркани.

і от до чого я: сумно жити в світі, де навіть совок красивіший за постсовок.

* * *
а кілька днів тому по дорозі додому знайшла палку таку довгу.
тоді знайшла цінник,
наклеїла цінник на палку.
вийшла палка за сім гривень - нею зручно ганяти котів з-під ліжка.

на людство двадцять сьомий раз накатила нестерпна любов до мене.
з цим усіх і вітаю :о)

і не знаю, що написати.
все прекрасно :о)
здається, я знайшла шось як мінімум таке ж прекрасне, як Балаклава.

як доїхати з Києва до Білої Церкви?
електричкою. скіки часу?
а маршруткою? звідки й куди вона прибуває? т
ре на залізничний вокзал.
дякую.

я писала, шо, виявляється, в 50-ті в Че був пам"ятник сталіну.
от шо сьогодні мені підказали про нього:

А про пам'ятник сталіну на Валу я чула від
старих журналістів таке: постамент і досі стоїть у тій частині Валу,
де Катеринка, неподалік від громадського туалету. На ньому бюст,
здається, фрунзе чи когось із того товариства...
У 50-і, коли сталіна демонтували, туди поставили бюст Шевченка. І
через кілька днів там з'явився напис: діти ж мої, діти, що ж ви
наробили, на грузинську чорну жопу мене посадили. Кажуть, КДБ винних
не знайшов.

упд.
хоче нє.
це, мабуть, байка.
по-перше, про такий напис знає багато хто і в контексті не чернігівському.
по-друге, на фото пам"ятник був здоровенний, а на той п"єдистал, шо мені вказали, цілий сталін не помістився би.

вчора дізналася, шо в 50ті в Че був пам"ятник сталіну.
бачила фото.
але ідентифікувати місцину не вийшло.

щоранку з величезною радістю йду на роботу.
й щовечора з такою ж радістю йду з неї.
гармонія!

знайомтеся:
( мій новий друг Григорій )

вчора зранку я вийшла з поїзда Мінськ-Київ у Чернігові й кілька хвилин просто стояла й нюхала повітря:
густе, мокре, тепле, сповнене зелені й мокрої землі.
та й весь день тоді нюхала його.
в Києві ж пахне тіки автомобільними вихлопами.

відучора я остаточно не СПД.
врешті процедура закриття зайняла три місяці.
аби я почала її в більш зручний час - не в січні - то могла би сказати, що все доволі просто.

сьогодні видихаю, а вже з завтрашнього дня починається бєшений тиждень, який має завершитися поїздом до Сімфера.
крім квитків не маю на Крим нічого конкретного, навіть житла - все вирішуватиму на місці.

а сегодня я возднушных шариков купил
полечу на них над расчудесной страной (с)

доброго ранку!

20 квітня 2012 року в Україні повітря особливо ароматне й трава особливо зелена :о)

1. чому в Україні не було люстрації?
2. чи потрібна вона була?
3. чи потрібна люстрація взагалі?
4. чи потрібна вона буде після часу Х у Білорусі?

а шо ви розумієте під люстрацією?

між тим сьогодні - тобто, вже вчора - три місяці з першого мого робочого дня у Фонді й, відповідно, три місяці мого життя в Києві.
мені складно повірити й усвідомити, скільки всього сталося, змінилося, скільки я всього прожила, скільком штукам навчилася, а також - як я сама змінилася.
так і є: це - робота моєї мрії.
і, здається, я даю з нею раду!
все дуже динамічно.
й безкінечно прекрасно.

безмежно вдячна за все це Провидінню, а також тим людям, які весь цей час мене оточували, підтримували, дратували, модерували, толерували, надихали, любили.

ДЯКУЮ.
й люблю.